Новини

Опис слона

09.10.2013

Є така вiдома притча про «мудрецiв», якi обмацують слона в темнiй кiмнатi. Слон великий, тому кожному з них дiстається якась окрема частина тiла тварини. Той, хто вхопився за хобот, впевнений, що це схоже на товстого змiя. Той, що обняв ногу, думає: слон як дерево. Той, хто намацав бiк, готовий доводити, що це подiбне до гори… Ну i так далi. Мораль притчi тривiальна: жоден з «мудрецiв» не може претендувати на володiння iстиною. Те саме можна сказати i про Гогольfest, котрий через неохопнi розмiри (фiзичнi, часовi, ментальнi й iншi) нагадує такого слона. Проте це не єдина метафора, як вiн здатен породити.

З точки зору неодноразового глядача, освоєння Гогольfest’у нагадує  «мисливський промисел», який починається з того, що ти вiдбираєш iз розлогої програми, надрукованої дрiбним економним шрифтом, потенцiйно цiкаву для себе «здобич». При цьому деякi пункти потребують звернення до YouTube, Вiкiпедiї, спiлкування з бiльш досвiдченими фестивальними трапперами, а також уточнення мiсця i часу (багато подiй «накладаються» одна на iншу). З цiєї причини програмка набуває виду священного писання, котра можна постiйно перечитувати i щоразу, не без пiдстав сподiватися на вiдкриття. А iнодi варто просто «ризикнути» й пiти навмання. По-перше, коли маєш справу з мистецтвом, не завжди можна завбачити наслiдки контакту. А по-друге, навiть безцiльна прогулянка територiєю фестивалю – винятковий вид естетичної пригоди.

Я особисто в перiод з 13 по 22 вересня такод перетворився на азартного мисливця за культурними враженнями. Менi вiдомо ще двоє таких персонажiв (хоча очевидно їх набагато бiльше). Протягом всього Гогольfest’у я перiодично зустрiчав їх  –  зазвичай на пiдступах до Театральної сцени – i ми розповiдали один одному про свою «здобич». Один з них повiдав менi про приголомшливий виступ AnyKay– експериментального музичного проекту (chip-tunefolk, glitch-pop, cartoon-core, balkanbreaksi т.п., якщо когось цiкавлять деталi) – , котрий проходив, на жаль, з вiдносно малою кiлькiстю глядачiв. Я, у свою чергу, вiдповiв короткою, але захопленою розповiддю про емоцiйний фрiджазовий перфоменс Андруховича «Альберт, або найвища форма страти» з прекрасною за напруженням богословської думки кiнцiвкою.

Дозволю собi перелiчити ще деякi «перлини» з особистої колекцiї, зiбраної пiд час шостого Гогольfest’у.  Перш за все, це концертна програма авторської музики чудового росiйського композитора Едуарда Артем’єва, котрий створив окрiм iншого композицiї до фiльму Андрiя Тарковського, Микити Мiхалкова, Андрiя Кончаловського. В присутностi самого автора його твори виконував Державний естрадно-симфонiчний оркестр України (диригент Микола Лисенко) та Академiчний хор iм. П.Майбороди (всього близько 130 людей зiбралося пiд дахом одного з найбiльших цехiв зупиненого Експериментально-механiчного заводу) . Зустрiч з українським фiзиком-ядерником Євгенои Мартиновим, влаштована Café Scientifique Kyiv– науковим клубом, який почав свою роботу в столицi кiлька мiсяцiв тому. Двi вистави знаного росiйського театрального режисера й педагога Вiктора Рижакова: жорстка новодрамiвська постановка «Перукарши» (угорський театр Чоконаi) та яскравий i дуже смiшний «Гогольревiзор» у виконаннi студентiв Школи-студiї МХАТ iм. А.П.Чехова (це дипломна робота студентiв III курсу акторського факультету). Концерти гуртiв «RedSnapper» (їх привезли органiзатори «Джаз Коктебеля», котрий проходив паралельно), «Куклы Клауса», «КА4» i багато iншого.

Цей сумбурний перелiк «iклiв», «хоботiв» i «хвостiв» фестивального «слона» може, мабуть що, викликати поблажливу посмiшку в якогось професiйного «зоолога». Експерти українського художнього життя мають конкретну кiлькiсть питань до фестивалю, якi було озвучено в кiлькох, м’яко кажучи, не доброзичливих статтях. Справдi, можна погодитися, що тiло Гогольfest’у ще не достатньо сформоване. Але, здається, головне в подiбному заходi  –  сформована душа. А з цим у фестивалю повний порядок.

Цього року Владислав Троїцький говорив про те, що разом з однодумцями, серед яких могла опинитися будь-яка небайдужа людина,  створює в промзонi Видубичi «храм» (його фiнансовим скелетом має стати урбанiстична освiта пiд назвою «арт-кластер»). Звичайно, пiсля PussyRiot в храми не надто вiрять. Якось не модно це стало помiж протестуючої iнтелiгенцiї та прогресивних артистiв. Але ж без Бога жити набагато нуднiше. Лишається тiльки якась пласка «соцiалка», «толерантнiсть», «рацiоналiзм» та iншi цiнностi лiбералiзму (непоганi самi по собi, але, схоже, виробленi вiд чогось бiльшого). Та i в справжньому мистецтвi завжди є якась таємниця, мiстика, потяг до потойбiчного, а не лише «критика», «документування», «апроприацiя» i т.п. Власне, з цiєю таємницею i намагається встановити контакт iнформацiйний портал пiд назвою Гогольfest. Наявнiсть цього прагнення до трансцендентного i є головною якiстю, котра вiддiляє сучасне мистецтво вiд iнших видiв дiяльностi. На мiй погляд.

Що ще?

Увечерi, пiсля закiнчення Гогольfest’у, лягаючи в лiжко, я вiднайшов у собi ознаки печалi. Торiк, по закiнченню п’ятого фестивалю, я вже переживав щось подiбне, хоча доросле життя, здавалося б, мало вiд цього вiдучити. Найвиразнiший подiбний спогад пов’язаний у мене з фiльмом «Гостя з майбутнього». В часи, коли вiдеомагнiтофон входив в категорiю ексклюзивних домашнiх пристроїв, прощання з нiжною, зворушливою i смiливою Алiсою Селезньовою було справжнiм прощанням. Я не знав, коли побачу її знову, йшов у свою кiмнату i переживав незрозумiлу для мене тугу (в той час стояв на порозi статевого дозрiвання) , поки мама не кликала на кухню їсти котлети.

Схоже, за цi роки я встиг прив’язатися до Гогольfest’у не менше, нiж колись до «Гостi з мабутнього». В дусi такої прихильностi, певно,є добра частина iнфантилiзму, якому Троїцький оголосив у цьому роцi вiйну. Але, по-перше, я працюю над собою в цьому напрямi. А по-друге, це не так уже й погано – по-дитячому радiти подарунку, котрий вчергове подарувала Українi команда фестивалю.

Оглядач журналу «Компаньон»,

Ченський Вiталiй




Розробка сайту:
Розробка дизайну:
Технiчна пiдтримка сайту:
site@gogolfest.org